Диференціація в освіті. Види Диференціації

Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість надає школярам диферен­ціація освіти.

Диференціація (лат. differentia — відмінність) в освіті — процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої систе­ми (підсистем).

Диференціація може здійснюватись між школами в ме­жах шкільної системи, класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах класу з урахуванням одного чи кількох критеріїв — мети, методів, змісту осві­ти тощо.

Підставами для створення відмінностей в освітньому про­цесі можуть бути стать, вік. соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні, пізнавальні інтереси тощо. Існує кілька видів диференціації:

1) за здібностями: учнів розподіляють на навчальні групи за загальними чм окремими здібностями. У першо­му випадку за результатами успішності їх розподіляють по класах А, В, С і навчають за відповідними програма­ми, маючи можливість переведення з одного класу в ін­ший. У другому випадку учнів групують за здібностями до вивчення певної групи предметів (гуманітарних, при­родничих, фізико-математичних);

2) за недостатністю здібностей: учнів, які не встига­ють із певних предметів, групують у класи, в яких ці пред­мети вивчають за заниженим рівнем і в меншому обсязі;

3) за майбутньою професією: навчання у школах, які формують і розвивають навики майбутньої професії (му­зичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов тощо);

4) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням певних галузей знань (фізики, математики, хімії, інших предметів);

5) за талантами дітей: пошук (проведення різно­манітних олімпіад, конкурсів) талановитих дітей і ство­рення умов для їх всебічного розвитку.

Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст, методику навчання-рівні диференціації

Диференціація середньої освіти в Україні відбувається як на макро- та мезо-, так і на мікрорівні. Щодо макро- та мезорівня, то йдеться про існування різних типів середніх на­вчальних закладів: загальноосвітніх шкіл, спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів, ліцеїв. Ці навчальні заклади ма­ють академічний профіль, призначені для обдарованої мо­лоді, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищі на­вчальні заклади. Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня розвитку певних здібностей та навичок.

Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії, школі-комплексу, а також звичайній за­гальноосвітній школі, в якій створені спеціалізовані кла­си. Ще одним видом диференціації на мезорівні є ство­рення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання, в яких учні згруповані на підставі слабкого рівня успіш­ності та на підставі академічних здібностей.

Диференціація на макрорівні традиційно виявляєть­ся в роботі вчителів, передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчаль­них навичок.

Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя передбачає, що всі учні одержують однакові за­вдання, але слабшим надається індивідуальна допомога під час їх виконання або окремі посильні для них за­вдання. Інколи учням пропонують легше завдання, але згодом ускладнюють додатковим, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціа­ція завдань за містом може здійснюватися на підставі кількості завдань, за ступенем їх трудності, самостійності виконання. На практиці такий поділ здійснюють на під­ставі реальних навчальних можливостей учнів.

Відповідно до навчальних можливостей, учнів умовно поділяють на такі групи:

1) учні з дуже високими навчальними можливостя­ми. Вони здатні швидко засвоювати матеріал, вільно ви­рішувати завдання, з інтересом і самостійно працювати. Потребують завдань підвищеної трудності;

2) учні з високим рівнем навчальних можливостей. Ма­ють міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не влас­тива висока працездатність. Потрібна корекція їх роботи, періодичний контроль за їх навчальною діяльністю;

3) учні із середніми навчальними можливостями. Во­ни можуть непогано вчитися, але їм заважає низька на­вчальна працездатність;

4) учні з низькими навчальними можливостями. Ма­ють слабку здатність до навчання і низьку навчальну пра­цездатність, вимагають спеціального підходу педагога.

Формуючи такі групи, слід пам’ятати, що учні не по­винні здогадуватися про причини їх поділу на групи, У складі групи може бути 4-6 учнів. Група може бути гомо­генна (однорідна, учні мають однаковий рівень навчаль­них можливостей) або гетерогенна (неоднорідна, учні ма­ють різний рівень навчальних можливостей).

Групове навчання сприяє використанню пошукових за­вдань, створює передумови для використання комплекс­них розумових дій. Навчальні завдання вирішуються у процесі спілкування учнів у групі, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей. Учи­тель здійснює розподіл праці між учнями групи, форму­лює основні та додаткові запитання, розраховує час на їх виконання, здійснює оперативний контроль. При цьому він прогнозує власну педагогічну діяльність на занятті.

На початку XXI ст. диференціація та індивідуалізація навчання і виховання учнів стала основоположним принци­пом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закла­дів України. Створюється педагогічна система на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних інтересів школярів, яка забезпечує як роботу з обдаро­ваними дітьми, так і попередження неуспішності й від­ставання учнів. Це досягається, зокрема, ефективним поєднанням інваріантної та варіативної складових Базо­вого навчального плану в задоволенні запитів учнів і до­сягненні ними найкращих освітніх результатів. Такий під­хід уможливлює варіативність робочих планів, за якими працюють середні навчальні заклади.

Добавить комментарий